Життєве кредо

Нехай мені доля вготовила муки,

Не камінь на плечі, а цілий обвал.

Я буду до щастя простягувать руки.

Я буду молитись на свій ідеал.

Нехай моя доля знедолено плаче,

Карає і мучить нестерпним життям,

я – все-таки сильна, я щось таке значу,

Я світ цей дивую красивим дитям.

Накотяться біди – повинна здолати.

Підкотиться туга – повинна мовчать.

Немеркнуче світло: я – жінка, я – мати,

Запалена Богом остання свіча.

І хто мене кине – покинутим буде.

Хто словом осудить – осудиться сам.

Земна і небесна – такою пребуду!

Такою достанусь грядущим вікам!

                     ( Г. Чубач.)