БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ

БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ

Як організувати батьківські збори

Правила проведення батьківських зборів

 1.     Класний керівник, готуючись до батьківських зборів більш за все

     повинен      піклуватися про емоційний рівень зборів.

 2.     Якщо батьки в більшості своїй на збори не ходять, значить, вони

      не люблять своїх дітей, або вони "голосують ногами" проти форми

      і змісту     зборів, що проводяться.

 3.     Краще всього, коли в проведенні зборів активну роль грають самі

     батьки, якщо це необхідно, учні і класний керівник.

 4.     Класному керівникові потрібно перед дзеркалом своєї душі

     навчитися цікаво, винахідливо, чудово і оригінально розповідати

     про життя в класі і про дітей.

 5.     У батьків лише тоді з'являється любов до школи і до класу, коли

      вони  беруть активну участь в житті класу.

 6.     Батьківські збори завжди закінчуються індивідуальним

     консультуванням батьків, яке проводять класний керівник,

     психолог, соціальний педагог, вчителі-предметники.

 7.     Батьківські збори - монолог класного керівника - найменш

     вдала форма його проведення.

 8.     Важливо завжди пам'ятати одну особливість всіх зборів: про

     що б на них не йшла мова, які б схвильовані та галасливі були

     дебати, проте після закінчення зборів все, про що так палко

     сперечалися, тут же забувається. Потрібно відразу ж по ходу

     зборів кожну ідею, кожну пропозицію, кожну пораду, якщо

     вони прийняті всіма або більшістю, в найкоротші терміни,

     по свіжих слідах, спільно з найбільш зацікавленими батьками,

     розробити до рівня планового завдання та приступити до реалізації.

 9.     Класний керівник просто зобов’язаний використовувати всі

     можливості, вміння та знання батьків на користь колективу.

 Поради батькам

    Якщо до школи є бажання й можливість займатися з дитиною, нехай вона прийде в школу, уміючи читати. У віці 4—5 років учитися читати легше, ніж у 7—8 років.

    Терпляче допомагайте дитині, якщо у неї недостатня швидкість читання.

    Навчаючи дітей читати, враховуйте їхні інтереси. Дитина, яку вчили читати примусово, неохоче користується своїм умінням.

    Якнайбільше грайтеся з дітьми. Шлях дошкільника до грамоти лежить через ігри у звуки та букви.

    Розповідайте дітям казки. Навіть «зовсім великі» діти (ми часто говоримо семи-, восьмирічній дитині: «Ти вже великий») дуже люблять послухати пісеньку, казку перед сном. Це заспокоює їх, допомагає зняти напругу.

    Частіше влаштовуйте сімейні читання. Дітям, які вже виросли, читати вголос іще цікавіше, ніж маленьким.

    Читайте самі, нехай дитина бачить, що вільний час мама й тато проводять не лише біля телевізора.

    Є речі, які дітям краще не чути й не знати: наприклад, суперечки батьків із приводу якихось побутових проблем тощо. Тим часом суперечки батька й матері з приводу прочитаної книги діти повинні чути обов’язково.

    Не забувайте про те, що вік із 7 до 16 років — це проміжок життєвого шляху, коли людина або набуває потреби в читанні й реалізує її протягом усього життя, або втрачає цю можливість.

    Не поспішайте відразу відповідати на дитячі запитання, краще порадьте пошукати відповіді самостійно в книгах.

    Збирайте вдома різні словники: тлумачний, орфографічний,енциклопедичний, іноземних слів тощо; привчайте дитину звертатися до словників і працювати з ними.

    Старайтеся купувати й дарувати дітям хороші книги, обов’язково з написом. Звертайте увагу на те, що читають ваші діти.

    Разом із дитиною сформуйте для неї таку бібліотеку, щоб у ній були різні книги, а не лише, наприклад, фантастика та пригоди.

    Разом купуйте, читайте, ремонтуйте книги, обговорюйте прочитане. У такий спосіб набагато легше впливати на читацькі смаки дитини.

    Обов’язково запишіть дитину до бібліотеки. Час від часу ходіть туди разом із нею.

2 клас

Тема: ВАШІ ДІТИ – ДРУГОКЛАСНИКИ

Мета: розповісти батькам про особливості другокласників, їхню самооцінку, про вплив батьків на становлення особистості дитини; показати значення шкільної оцінки в житті дитини; формувати культуру батьківського сприйняття навчальних умінь своєї дитини; дати батькам поради щодо контролю за виконанням домашніх завдань школярами.

                                                          Хід зборів

Бесіда вчителя

- Шановні батьки!

У другий клас діти приходять вже «бувалими» школярами.Період адаптації дитини до систематичного навчання, до нових обов’язків, нових стосунків із дорослими й однолітками скінчився. Тепер маленький школяр досить добре уявляє, що чекає його в школі. Давайте спочатку поговоримо про особливості самооцінки другокласників.

Очікування другокласників багато в чому залежить від того. Наскільки успішним був для них перший рік навчання: «Думаю, що вчитимуся так само добре, як у першому класі»; «Минулого року в мене не все добре виходило. Писав погано. Тепер іще не знаю, як зможу».

Схожі надії та сподівання є і в батьків другокласників.

Самооцінка відображає знання людини про себе та її ставлення до себе. Вона складається з урахуванням результатів власної діяльності та оцінок із боку інших людей. В основі позитивної самооцінки школяра лежать його власні успіхи у навчанні, а також позитивне ставлення до нього з боку близьких дорослих.

Молодший шкільний вік є вузловим у становленні самооцінки. Вона стає розвиненішою, зрілішою, більш структурованою, ніж у першокласників, і водночас більш цілісною.

Це пов’язано з включенням дитини в процес систематичного навчання. «У школі дитина виступає об’єктом перманентних соціально-нормованих оцінок, що спонукає її до активного пошуку шляхів відповідності цим оцінкам. Ця ситуація «повертає» дитину на себе, формує потребу в самооцінці, озброює способами оцінювання та критеріями оцінок, учить порівнювати з ними власні вчинки. Усе це сприяє становленню в дитини внутрішньої оцінки позиції, розвитку ставлення до власної особистості як особливого об’єкта пізнання».

Самооцінка другокласників і першокласників у навчальній діяльності істотно відрізняється. Більшості першокласників властива висока самооцінка. Дитина-першокласник вважає себе «хорошою», «розумною» й позитивно оцінює свої шкільні успіхи вже лише тому, що вона дуже старалася, хотіла зробити правильно.

Тим часом у другому класі в багатьох дітей самооцінка у навчальній діяльності різко знижується. Пізніше, у третьокласників, рівень самооцінки знов підвищується. Це явище отримало назву «феномен других класів».

Зниження самооцінки в другокласників пов’язане з підвищенням критичності школярів до себе, їхньою зростаючою здатністю орієнтуватися на якість результатів своєї навчальної роботи. Проте можливості дітей в оцінюванні результатів своєї праці ще досить обмежена, вони ще лише вчаться цього складного вміння. Звідси й виникають невпевненість у собі, зниження самооцінки.

Ускладнюючим чинником є й те, що критерії , за якими оцінюються результати навчання, для дітей недостатньо ясні й багато в чому невизначені.

У зв’язку з цим потребує обговорення проблема шкільних оцінок і ставлення до них дітей та батьків.

У другому класі, так само як і в першому, існує вербальна форма оцінювання, тобто оцінка не ставиться, а лише обговорюється якість виконання того чи іншого завдання. Учитель за власним бажанням оцінює учня словами: «Молодчина», «Розумничок», «Молодчага», «Чудово!» тощо.

Як правило, у шкільній практиці вчителі обмежуються лише «оголошенням», не даючи розгорнених коментарів до такого оцінювання. І тому змістовний зв’язок між результатом власної навчальної роботи та отриманої за неї вербальною оцінкою залишається прихованим для маленького школяра. Він не завжди розуміє, чому вчора отримав «Молодчина», а сьогодні – «Добре».

Батьки також рідко пояснюють дитині зв’язок між такою оцінкою та якістю виконання навчального завдання. Самі вони в цілому розуміють, чому робота оцінена так, а не інакше, і в більшості випадків згодні з учителем.

Виходить, що вчителі й батьки досить успішно взаємодіють один з одним за допомогою вербального оцінювання, використовуючи його як зворотний зв’язок, однак потреби й інтереси школяра при цьому не враховуються.

Проте без допомоги дорослих дитина не в змозі правильно виділити критерії оцінювання своєї роботи. У результаті оцінка не виконує своєї ролі, набуває для дітей особливого значення, перетворюється на шкільного ідола, про якого писав В.О.Сухомлинський: «З перших днів шкільного життя на тернистому шляху навчання перед дитиною постає ідол – оцінка. Для одного малюка вона добра, поблажлива, для іншого – жорстока, безжалісна, невблаганна. Чому це так, чому вона одному протегує, а іншого тиранить – дітям незрозуміло, адже семирічне дитя не може зрозуміти залежність оцінки від своєї праці, від особистих зусиль – для нього це поки що недосяжно. Учень прагне задовольнити або – у гіршому разі – обдурити ідола й поступово звикає вчитися не задля особистої радості, а задля оцінки».

На жаль, батьки свідомо або мимоволі вибудовують своє ставлення до дитини залежно від її успішності, від оцінок. Діти уловлюють цей зв’язок швидше, ніж дорослі: «Мама не дуже мене любить, бо я не завжди «десятки» отримую».

Психолог Ш.О.Амонашвілі склав дуже влучні соціальні портрети оцінок. Їхні назви говорять самі за себе: тріумфальна «п’ятірка», обнадійлива «четвірка», байдужа «трійка», гнітюча «двійка», нищівна «одиниця» (за п’ятибальною системою оцінювання).

Батьки, вибудовуючи своє ставлення до дитини згідно з її оцінками, особливо якщо ці оцінки не відповідають їхнім очікуванням, ускладнюють формування її адекватної позитивної самооцінки, сприяють появі в неї невпевненості в собі, заважають розвиткові інтересу до навчання.

Батькам слід пам’ятати про те, що в навчанні важлива не стільки оцінка, скільки реальні знання та вміння учня, його працьовитість, відповідальність, потреба в здобутті нових знань. Окрім того, необхідно враховувати те, що успішність дитини в навчанні визначається безліччю чинників. Не останню роль серед них відіграє віра батьків у можливості свого маляти, а також їхня здатність надати йому реальну допомогу в навчанні.

А тепер поговоримо про допомогу батьків дитині під час виконання домашніх завдань. Чому така допомога нерідко є неефективною? Давайте спробуємо з’ясувати причини.

У початковій школі батьки надають своїй дитині не лише моральну та емоційну підтримку, але й активно допомагають їй у домашній навчальній діяльності.

Однією з важливих умов успішності домашньої навчальної роботи молодших школярів є співпраця дитини з батьками, найчастіше з матір’ю. Проте нерідко подібна співпраця виявляється недостатньо продуктивною не лише в плані засвоєння дитиною навчального матеріалу, але й і з точки зору розвитку її особистості.

Причини неефективності повчальних дій матері можуть бути різними. Одна з них, не найочевидніша для батьків, але така, що зустрічається нерідко – незбіжність стилів (стратегій) пізнання дитини й матері.

За участю матері в підготовці домашніх завдань реалізується принцип індивідуальної роботи з дитиною. Це вимагає від матері не стільки володіння спеціальними методичними прийомами, скільки розуміння особливостей пізнавальної діяльності дитини й уміння співвідносити з ними свій власний стиль пізнання. Зробити це буває непросто.

Багатьом батькам добре знайоме відчуття безпорадності, що охоплює їх після багатократного і, як з’ясовується, безрезультатного пояснення дитині нового або важкого матеріалу. Дорослим важко уявити, чому дитина не може зрозуміти те, що їм самим видається таким простим та ясним.

Як дитині, так і дорослому буває нелегко вловити чужу логіку міркування, включити нове знання в картину світу, що вже склалася, побачити обговорювану проблему з точки зору співрозмовника. Така незбіжність стилів пізнавальної діяльності отримала назву «когнітивний (пізнавальний) дисонанс».

Спеціальні психологічні дослідження показують, що незбіжність когнітивних стилів молодшого школяра та його матері впливає на успішність їхньої спільної навчальної роботи.

За якими ж параметрами можуть збігатися (або не збігатися) когнітивні стилі матері й дитини? Найважливіші з-поміж них такі:

·        спрямованість у вивченні матеріалу: від спільних закономірностей до конкретних прикладів або, навпаки, рух від фрагментів до цілого, від елементів до системи;

·        уміння пов’язувати новий матеріал з уже наявними знаннями;

·        форма сприйняття матеріалу: абстрактна, така, що спирається на загальні схеми та формули, або конкретна, така, що супроводжується наочними ілюстраціями (або опорою на власний життєвий досвід дитини);

·        уміння самостійно контролювати виконання домашніх завдань, оцінювати якість своєї роботи;

·        наявність (або відсутність) схильності до конкретних навчальних предметів;

·        емоційна насиченість спілкування матері й дитини під час виконання домашніх завдань.

Таким чином, конфлікт виникає в тому разі, якщо когнітивні стилі матері й дитини за тими чи іншими параметрами не збігаються. Наприклад, такий конфлікт може мати місце, якщо для дитини характерне узагальнене, глобальне сприйняття проблеми, а для матері – підвищена увага до деталей і частковостей.

До аналогічних результатів може призвести прагнення школяра до сприйняття й переробки матеріалу в напрямку від спільного до особистого, тим часом як мати, через свої пізнавальні особливості, вважає за краще пояснювати дитині матеріал, спираючись на конкретні приклади.

До когнітивного конфлікту може призвести переважання в дитини аналітичного, розсудливого складу розуму, а в матері – підвищеної емоційності, прагнення супроводжувати пояснення конкретними, неістотними деталями. Пізнавальний конфлікт такого роду незрідка переростає в міжособистісний.

Якщо дитина схильна оцінювати виконану нею роботу в цілому, а мати має звичку звертати увагу на окремі, інколи незначні недоліки, то їхня спільна навчальна робота також буде малоефективною.

Наслідком когнітивного конфлікту між пізнавальними стратегіями матері й дитини може стати формування негативного ставлення дитини до виконуваної вдома навчальної роботи. Спільне з матір’ю виконання домашніх завдань починає ускладнюватися стійкими конфліктними стосунками між дитиною та дорослим. Щоденна повторюваність таких стосунків може призвести до виникнення в дитини так званого смислового бар’єру, внаслідок чого вона стає менш сприйнятливою до педагогічних і виховних впливів даного дорослого.

Підсумок зборів

Таким чином, ми розглянули основні напрямки роботи батьків, які допоможуть дитині добре вчитися й підвищувати її самооцінку.

Анкета для учнів

«Для чого я вчуся читати і писати?»

·        Щоб більше знати.

·        Люблю дізнаватися про нове.

·        Розумію, що знання мені потрібні для майбутнього.

·        Хочу бути культурною і розвиненою особистістю, корисною людям.

·        Розумію, що учень повинен добре вчитися.

·        Розумію свою відповідальність за навчання перед класом.

·        Хочу отримувати хороші оцінки.

·        Хочу, щоб вчителька й батьки мене хвалили.

·        Не хочу, щоб мене лаяли батьки й учителі.

·        Не хочу, щоб товариші по класу засуджували мене за погане навчання.

·        Хочу бути найкращим учнем у класі.

·        Не хочу бути гіршим за інших, відставати від однокласників у навчанні.

·        Хочу довести самому собі, що можу всього навчитися.

·        Тому що змушують батьки.

·        Щоб читати цікаві книжки.

·        Тому що цікаво вчитися.

·        Щоб стати освіченою людиною.

·        Щоб писати листи.

·        Тому що всі діти вчаться.

·        Не знаю.

Анкета для батьків

Пропонований нижче питальник допоможе вам краще усвідомити ряд важливих моментів у пізнавальному та особистісному розвиткові другокласників, в організації їхньої навчальної роботи, у власних стосунках із дітьми в ході навчання. Оцінка відповідей у балах не передбачена. Досить того, що ви познайомитеся з питаннями й, можливо, захочете щось змінити в житті своєї дитини.

1.     Якими словами ви зазвичай зустрічаєте дитину, яка повернулася зі школи:

   а) «Що було сьогодні на сніданок?»

   б) «Що ти сьогодні отримав, яку оцінку?»

   в) «Що новенького дізнався сьогодні? Чого навчився?»

2. Скільки часу витрачає школяр на виконання домашніх завдань?

   а) Не більше 1 години.

   б) Не більше 2 годин.

   в) Може просидіти за уроками до пізнього вечора.

3. Наскільки самостійно дитина виконує домашні завдання?

   а) Працює переважно сама, ви лише перевіряєте роботу.

   б) Завдання з одних предметів виконує самостійно, з інших – потребує додаткової

      допомоги з вашого боку.

   в) Ви робите уроки разом із дитиною від початку й до кінця.

4. Наскільки добре дитина розуміє ваші пояснення?

   а) Розуміє швидко, ви легко можете пояснити їй будь-який матеріал.

   б) Розуміє не завжди, інколи доводиться витрачати багато часу й сил для

       пояснення

      зовсім простих речей.

   в) Майже ніколи вас не розуміє.

   г) Краще розуміє пояснення інших родичів (батька, бабусі тощо), ніж ваші.

5. Як ви думаєте, чому ваш малюк ходить до школи?

   а) Йому подобається вчитися, він любить думати, самостійно розв’язувати важкі

       завдання.

   б) Йому цікаво дізнаватися в школі про щось нове.

   в)  Любить отримувати хороші оцінки.

   г) Усі ходять до школи, тож і він ходить.

   д) Боїться, що буде покараний, якщо не піде до школи.

   е) Інша відповідь.

6. Як ваша дитина повідомляє вдома про отриману погану оцінку чи вчинок?

   а) Говорить сама по-діловому й відверто.

   б) Розповідає лише тоді, коли спеціально про це запитати.

   в) Не говорить, ховає щоденник, може стерти оцінку.

   г) Розповідає лише бабусі (дідусеві), але не вам.

   д) Вона ніколи не отримувала поганих оцінок чи зауважень.

7. Чи є у вашого другокласника улюблений шкільний предмет?

   а) Є, найбільше любить математику; вважає, що математика розвиває розум.

   б) Є кілька предметів, яким рівною мірою надає перевагу (серед них називає

       математику, українську мову, читання, іноземну мову).

   в) Улюблені предмети: співи й малювання (або фізкультура).

   г) Інша відповідь.

Пам’ятка для батьків

 «Як допомогти дитині добре вчитися?»

1.     Поговоріть із дитиною про її ставлення до навчання: чому вона вчиться, чого боїться найбільше (розчарувати батьків, зробити помилку, не отримати бажаного результату тощо).

2.     Розвивайте її пізнавальні інтереси, її потреби в інтелектуальній активності.

3.     Розкажіть їй, що оцінка, яку вона отримує, не так важлива, як важливо те, про що вона дізнається. Про оцінки забудуть, а знання залишаться.

4.     Відзначайте її досягнення, акцентуючи увагу не на оцінці, а на отриманні знання, уміння. Дитина повинна відчути, що не оцінка відіграє вирішальну роль, а те, за що вона її отримала.

5.     Розкажіть їй, як багато вона може пізнати в школі і як цікаво буде з кожним роком набувати все нових і нових знань.

6.     Учіть дитину планувати свою діяльність. Якщо вона навчиться ставити перед собою конкретне завдання, то це спонукатиме її до діяльності.

7.     Заохочуйте будь-які її починання, навіть якщо результат не буде миттєвим.

Батьківські збори №2

Допомога може бути різною

Збори-лекцiя

   1. Створення сприятливих умов для навчання.

   2. Черговiсть виконання домашнiх завдань.

   3. Формування у молодших школярів навичок самоконтролю.

   4. Роль батькiв в організації навчальної діяльності дітей вдома.

   Важливою умовою успiшного виконання домашнiх завдань є визначений сталий час для цiєї роботи: дитина швидше входить в роботу, легше засвоює навчальний матерiал. Тому доцiльно починати виконувати їх в один i той самий час. Виникає питання: коли? Фiзiологи стверджують, що в другiй половинi дня, приблизно з 16.00, знову пiдвищується працездатність дитини. Тому учнi, котрi навчаються в першу змiну, можуть починати виконання домашніх завдань саме в цей час, але за умови, щоб мiж уроками в школi i навчальною роботою вдома була не менш як 2,5-3-годинна перерва, тобто дiти достатньо вiдпочили.

   Вiдомий педагог В.О.Сухомлинський з цього приводу писав, що зовсiм недопустимо, щоб зразу пiсля шкiльних урокiв учні на кілька годин сiдав за книжки й зошити. Це непосильна праця, яка, зрештою, пiдриває фiзичнi й розумовi сили, породжує байдужiсть до знань.

   Перед початком роботи важливо провiтрити примiщення, в якому працюватиме школяр. Ми вже говорили про те, що учень повинен мати постiйне, добре освiтлене робоче мiсце, найкраще окремий столик і поличку для книжок.

   Обладнуючи куточок для занять, варто потурбуватися, щоб вiн був зручним. Для цього, насамперед, слід пiдiбрати меблi, якi відповiдали б росту дитини. Свiтло на стiл повинно падати злiва.

   До початку роботи учень має вiдiбрати всi необхiдні навчальні прилади, книжки та зошити, правильно розташувати їх на столi: забрати іграшки, вироби з пластилiну тощо, вимкнути радiо i телевізор.

   Привчiть дитину вчасно, без нагадувань сiдати до роботи, щоб зробити все правильно, швидко, не затягувати час, який вiдводиться на виконання домашнiх завдань. Навчіть її користуватися будильником. Покажiть, як за годинником робити перерви у пiдготовцi до занять i знову сiдати за роботу. Так поступово дитина звикне виконувати домашнi завдання за певний час.

   Виникає питання: з якого предмету слiд починати пiдготовку? Вiдповісти на нього нелегко насамперед тому, що немає i не може бути єдиного порядку приготування урокiв, рацiонального для всіх учнiв. Однi педагоги рекомендують починати з важких предметiв, коли ще свiжi сили; iншi — з легких: коли починати з важких, на якi йде багато часу й енергiї, то на iншi не вистачить часу; ще інші рекомендують чергувати важкi предмети з легшими — це рiвномiрно розподілить сили учня протягом всього часу виконання завдання. Щоб рекомендувати певний спосіб чергування при вивченні предметів, важливо не тільки знати навчальний матеріал і роботу над ним учня, але й вивчити його індивідуальні особливості.

   В початкових класах, як правило, рекомендуємо дітям починати підготовку до занять з письмових завдань, а потім переходити до усних. Справа в тому, що діти цього віку не звикли до значних навчальних навантажень і порівняно швидко втомлюються. Тому і починати треба з найважчих завдань, а для них, як правило, такими є письмові уроки.

   В практиці зустрічаються випадки, коли учень, звикнувши до роботи спочатку виконує письмові вправи, а потім – усні завдання і вчить це правило, на яке виконував вправу. Цього робити не слід. Спочатку треба вивчити правило, а потім виконувати вправу.

   При підготовці до уроку читання особливу увагу слід звернути на переказ вивченого, адже такий вид роботи сприяє збагаченню словникового запасу молодших школярів, розвиває зв’язне мовлення. Нерідко дітям здається, що вони добре розібралися в матеріалі на уроці, вдома після першого читання ніби все зрозуміло, все відомо, а розказати учень не може. Доцільно в такому випадку спрямувати його на виділення трьох головних думок: що було на початку оповідання, що потім, чим закінчується. Важливо привчати дитину давати відповіді на запитання, подані в кінці тексту. Поцікавтеся, як оцінює учень вчинки дійових осіб. У зв’язку з цим доречними будуть такі запитання: «Чому ти так думаєш?», «Як би ти вчинив у даному випадку?», «Що вразило тебе у поведінці хлопчика?» та ін..

   Великі можливості засвоєння раціональних прийомів роботи відкриваються перед учнями під час розв’язування задач.Розв’язати задачу – означає відповісти на поставлене в ній запитання. Саме так розуміють цю вимогу діти. Тому, нерідко, як тільки вчитель прочитає задачу, вони відразу дають відповідь на її запитання. Учні часто не усвідомлюють, що розв’язати задачу – означає розповісти, які дії треба виконати над даними в ній числами, щоб у результаті одержати шукане число, а записати розв’язання задачі – показати за допомогою цифр і знаків, що треба зробити, щоб знайти це число і відповісти на запитання задачі. Щоб привчити дітей працювати в певній послідовності, радимо скористатися такою пам’яткою:

Як розв’язувати задачу

1.    Уважно прочитай задачу.

2.    Подумай, що означає кожне число, який зв'язок між ними.

3.    Повтори запитання подумки. Чи можна задачу розв’язати однією дією?

4.    Коли зв'язок між числами не вдалося встановити, запиши задачу коротко.

5.    Склади план розв’язання.

6.    Склади і розв’яжи рівняння або розв’яжи задачу окремими діями.

7.    Дай повну відповідь на запитання.

8.    Відповідь перевір найзручнішим способом.

   Вiдомий педагог К.Д.Ушинський твердив, що в дитини, яка тривалий час зайнята приготуванням уроків, послабляється пам‘ять, увага. Знижується працездатність, що в кінцевому рахунку негативно впливає на якість виконання домашніх завдань і успішність в цілому. Щоб молодші школярі менше стомлювались, безперервна тривалість розумової праці має становити 30-35 хв., після чого обов’язкова 10-хвилинна перерва, а, за науково обґрунтованими нормами, максимально допустима тривалість виконання домашніх завдань становить для учнів 2 класу – 1-1,5 год., 3-4 класи – 1,5-2 год..

   Якість самостійної роботи в значній мірі залежить від уміння перевірити виконане. Тому радимо батькам дотримуватися такого підходу: не перевіряти домашнє завдання до тих пір, поки учень сам не зробить цього. Крім того, пам’ятайте, що функція батьків у даному процесі – контролююча. Тому нічого не слід робити за дитину: розв’язувати приклади, писати твір, малювати. Основна мета допомоги полягає в тому, щоб, образно кажучи, навчити дитину ходити, тобто навчити вчитися. Слід організувати учня, допомогти спланувати роботу. Подбайте, щоб школяр вчасно сів за уроки, прийняв зручну позу. Важливо систематично стежити за записами домашніх завдань у щоденнику. Після цього можна перевірити сам факт виконання завдання і його правильність.

   Більшість з вас не має можливості бути присутнім тоді, коли учень готує уроки. Тому перш ніж перевірити, чи правильно виконана робота, запитайте, з чого дитина розпочинала її, що було зроблено потім, як можна перевірити. Повторюючи ці прості запитання з дня в день, можна привчити школяра до організованості, виробити звичку планувати роботу і перевіряти зроблене.

   Дорослим не слід поспішати показувати, в якому місці допущена помилка. Доречно запропонувати дитині самостійно знайти її: «Ти допустив п’ять помилок. Знайди їх і виправ», «Помилка у третьому рядку», «В роботі одна помилка. Знайшов? Молодець!»

   Часто батьки змушують дитину переписувати завдання, зроблене з помилками: «По сто разів переписує, а все неграмотно». Такий підхід неправильний. Він не дасть бажаного результату. І це природно, адже нагромаджується втома і виконати завдання малюку стає все важче. Дбаючи про майбутнє, не потрібно перевантажувати дитину додатковою роботою. Краще задовольнитися виправленням помилок та висловити сподівання, що наступного разу вона буде уважнішою.

   Ефективному виконанню домашніх завдань допомагає і емоційно сприятлива атмосфера спілкування в сім’ї. не слід створювати «хронічний дефіцит похвал» лише тому, що дитина одержує «9» замість очікуваної «10»; важливо помічати навіть найменший успіх: «Сьогодні ти допустив у диктанті чотири помилки, а минулого разу – шість. Молодець!», «Ти почав писати значно краще». Саме такий підхід породжує почуття впевненості у своїх силах, почуття власної гідності.

   І ось домашні завдання виконано. Скажіть дитині, як оцінюєте її роботу сьогодні, похваліть за старання, підтримайте. Залишається лише правильно скласти все в портфель. Але це теж для дитини ціла наука, адже, по-перше, в ньому немає бути нічого зайвого, по-друге, жодна річ, необхідна для завтрашніх занять, не повинна залишитися вдома. А тому спочатку все, що потрібно взяти в школу, дитина складає на столі, перевіряє за розкладом, а потім вже складає у шкільний ранець. Така робота сприяє вихованню в учнів акуратності, зібраності.

   І останнє. В сім’ях, де ставляться до дитячої праці з повагою, дорослі не дозволяють собі відволікати дитину якимись другорядними запитаннями, зауваженнями (навіть справедливими), терміновим проханням, тобто відірвати її від роботи хоч би на хвилину. Навпаки, в таких сім’ях підбадьорюють і підтримують дитину, привчають її працювати зосереджено. Допоможіть своєму школяреві вчитися успішно!

Любов до читання — запорука успiшного навчання*

   Мета: розповісти батькам про роль книги в розвитку інтелектуальних здібностей дитини; довести значення вміння читати для успішного навчання дитини з усіх предметів; дати рекомендації щодовдосконалення техніки читання та розвитку читацького інтересу в дітей.

Зі скриньки народної мудростi

Крапля точить камінь не силою, а частим падінням, так людина стає вченою не силою, а частим читанням.

Овідій

*   *   *   *   *   *   *

Щойно дитина навчиться читати, вона здобуватиме новий ґрунт для роботи свого мислення…

Б. Грiнченко

*   *   *   *   *   *   *

Читання та розмiрковування — це гiмнастика розуму.

О. Марден

*   *   *   *   *   *   *

Любити читання — це значить обмiнювати години нудьги, неминучi в життi, на години захвату.

Ш. Монтеск’є

*   *   *   *   *   *   *

Приділяй час книгам, бо це віконце у світ.

Народна мудрість

*   *   *   *   *   *   *

Книга — цариця на всіх етапах навчання.

Із журналу «Початкова школа»

*   *   *   *   *   *   *

Підготовка до зборів

   Підготувати  анкети для учнів і батьків, пам’ятки для учнів, рекомендації та поради для батьків.

Анкета для учнів

   1. Як ти вважаєш, чи може людина жити без книги?

   2. Чи подобається тобі читати книги?

   3. Які книги ти читаєш із задоволенням?

   4. Чи подобається тобі отримувати книги в подарунок?

   5. Яку книгу ти читаєш зараз?

   6. Цю книгу тобі подарували чи ти взяв її в бібліотеці?

   7. Чи багато у вас удома книг?

   8. Які дитячі книги є у вашій домашній бібліотеці?

Анкета для батьків

   — Чи подобається вашій дитині читати книги?

   — Скільки часу вона проводить за книгою?

   — Ви переконуєте свою дитину читати чи вона робить це без примусу?

   — Яким книгам вона надає перевагу?

   — Як ви заохочуєте її читацькі прагнення?

   — Чи даруєте ви своїй дитині книги?

   — Чи є у вас із цього приводу якісь переконання?

   — Чи обговорюєте ви зі своєю дитиною прочитане?

   — Чи вважаєте ви себе активним читачем?

   — Чи ви є прикладом для своєї дитини в читанні книг?

Хід зборів

Бесіда вчителя

   Шановні батьки!

   Загальновідомо, що для того аби дитина успішно навчалася в школі, вона повинна вміти читати, мати інтерес до книги. Інколи дитині важко розв’язати задачу тільки тому, що вона не

вміє її правильно прочитати. Грамотне письмо також пов’язане з навичками читання.

   У першому класі учні починають самостійно читати, їм дозволяють брати книги зі шкільної бібліотеки. У багатьох дітей з’являється власна домашня бібліотека. Діти переказують одне

одному зміст прочитаних книг. Їм хочеться бути схожими на

улюблених літературних героїв.

   Усі батьки знають про користь читання, тому цілком природна й закономірна їхня тривога, коли дитина не любить книги. «Що слід зробити, аби дитина полюбила читання? — часто запитують вони.— Ми купуємо багато книг, а син навіть не дивиться на них».

   Звичайно, помиляються ті батьки, які вважають, що варто лише купити книгу, як вона відразу ж сподобається дитині. З боку батьків потрібна велика увага до читання молодшого школяра, допомога та керівництво його читанням. Потрібно навчити дітей любити книгу.

   Більшість молодших школярів люблять читати, а от вибрати книгу самостійно ще не можуть. Тому дуже важливо, щоб дорослі стежили за вибором книг для дитячого читання. Деякі батьки помилково думають, що корисне будь-яке читання, а інші вважають, що за читанням дітей мають стежити вчитель та бібліотекар і що роль батьків у цій справі невелика. Дійсно, і вчитель, і бібліотекар стежать за читанням дітей, та вони не завжди можуть убезпечити учнів від книг, призначених не для них. Лише спільні зусилля бібліотекарів, учителів і батьків можуть вплинути на правильний розвиток дитячого читання.

   Для кожного дитячого віку існують рекомендовані списки літератури «Що читати дітям». Вони є в кожній шкільній і районній бібліотеці. У ці списки, складені з урахуванням віку дітей, включені твори художньої та науково-популярної літератури, книги класиків і сучасних письменників, українська й зарубіжна література, поезія та проза.

   Батьки мають стежити за тим, щоб до рук дітей потрапляли книги, призначені для їхнього віку. Тому доцільно дотримуватися тих рекомендацій, які подані в списках для читання. Даремно деякі батьки гордяться тим, що їхні діти із задоволенням читають книги для дорослих. Це часто не йде їм на користь, тому що молодші школярі не можуть повністю зрозуміти й усвідомити всю глибину твору. Вони сприймають його поверхово, стежать головним чином за розвитком сюжету та уловлюють лише

основний зміст книги. Таке читання виробляє шкідливу звичку читати побіжно, пропускаючи опис природи, характеристики героїв, роздуми автора.

   Стежачи за читанням дітей, слід обов’язково прагнути до того, щоб книги були різноманітної тематики: казки, оповідання про тварин і рослини, пригоди, оповідання про героїв, про працю дорослих і дітей, про школу, про музику, мистецтво.

   Добираючи книги, потрібно враховувати індивідуальні інтереси дітей. Діти, особливо хлопчики, часто захоплюються лише пригодницькою літературою. Пристрасть до пригод, гострих, захоплюючих сюжетів цілком природна, однак її слід спрямувати в потрібне русло. Необхідно простежити, щоб книги пригодницького жанру не були єдиними в читанні дітей, щоб до їхніх рук не потрапляли книги, призначені для дорослих. Якщо дитину найбільше цікавить життя рослин або тварин, нові машини,

мандрівки, слід добирати книги, із яких вона могла б отримати нові та цікаві для неї відомості.

   Особливу увагу слід звернути на розвиток у дітей інтересу до науково-популярної літератури. Учні

1 класу мають читати доступні для них книги. Треба привчити дитину брати такі книги в бібліотеці.

   Якщо дитина росла й розвивалася в обстановці, де бесіди, слухання, читання є нормою повсякденного життя, вона і в школі цікавитиметься змістовною і різноманітною інформацією, яку

можна почерпнути головним чином із книг. Така дитина стане зосередженим читачем.

   Часто буває так, що дитина знає всі букви, може читати, але не хоче. Батьки обурюються: «Адже ти вже вмієш читати. Невже тобі не хочеться самому прочитати книжку?» І тоді в хід іде примус: «Прочитай ще хоч рядок», «Доки не дочитаєш сторінку, не буду з тобою грати» тощо.

Аналіз ситуації

   Не можна сказати, що Володя не любить книги. Він може подовгу тримати книгу в руках, розглядати картинки, перегортати сторінки. Але сам читати не любить. «Тато, у мене цікава книга. Почитай, будь ласка»,— часто звертається він до батька. Тато бере книгу, читає. Прочитавши розділ, він відкладає її вбік:«Далі читай сам». Володі цікаво, що буде в наступному розділі. Він береться за книгу, та самому читати важко: слова не складаються в речення так швидко, як у тата. Володя перескакує через декілька

рядків, тому не все зрозуміло. Деякі слова він читає неправильно, через це спотворюється зміст написаного. Трішечки помучившись, Володя йде до бабусі, мами або старшої сестри: «Почитай книжку».

   Іноді хтось із них пожаліє його, почитає книгу. І так повторюється майже щодня. Володя не любить читати самостійно тому, що сам процес читання для нього важкий. Серйозні й цікаві для його віку книги він читає через силу, а більш легкі для самостійного читання книги вже не дуже цікаві для нього за змістом.

   Що ж слід зробити для того, аби процес читання став для дітей особистою необхідністю? У цій справі дуже корисні ігри, у процесі яких навчання читання відбувається невимушено й весело. Величезну роль у цьому відіграють і вечори сімейних читань, наповнені живим, розумним словом. Під час сімейного читання батько й мати зближуються з дітьми, відкриваються для них з іншого боку.

   Батьки мають допомогти дитині вдосконалити техніку читання. Робота над технікою читання — процес досить тривалий і не завжди привабливий для дітей. Однак без нормальної техніки читання навчатися в старших класах буде нелегко. Існують різні точки зору щодо належної швидкості читання

на кінець навчання в початковій школі. У програмі початкових класів вона складає 90—100 слів за хвилину. Деякі педагоги вважають, що до кінця навчання в початковій школі бажано, щоб учні читали 120 слів за хвилину.

   В. Сухомлинський у своїй книзі «Розмова з молодим директором школи» писав, що нормальне читання — це читання зі швидкістю 150—300 слів за хвилину. Щоб з’ясувати обґрунтованість тих чи інших рекомендацій, В. Зайцев, який досліджує проблему техніки читання, порівняв успішність учнів 6—8 класів (відмінників, «хорошистів», трієчників), зі швидкістю читання цих-таки учнів у третьому класі. Що ж з’ясувалося? Учні, які стали відмінниками, до кінця третього класу читали в середньому 150 слів за хвилину, хорошисти — 120 слів за хвилину, трієчники — 80—90 слів за хвилину. Отже, якщо ми хочемо, аби наші діти навчалися переважно на відмінно, ми маємо виконувати рекомендації В. Сухомлинського.

   Як показує досвід, більшості учнів цілком доступна швидкість читання 120 слів за хвилину. Як цього добитися? В. Зайцев дає такі рекомендації:

   1. Якщо дитина перебуває ще тільки на перших щаблях оволодіння технікою читання, не слід примушувати її читати подовгу. Краще читати трішки менше, але частіше. Почитати 5—7 хвилин і переказати зміст абзацу. Через годину-дві — ще 1—2 абзаци. Перед сном — іще одна порція.

Ефективність такого тренування набагато вища, ніж читання впродовж години-півтори відразу.

   2. Непогані результати дає читання перед сном. Справа в тому, що останні події дня фіксуються емоційною пам’яттю, і в ті години, коли людина спить, вона перебуває під їхнім враженням.

   3. Якщо дитина не любить читати, то слід скористатися особливим режимом читання. Дійсно, якщо дитина не любить читати, то це означає, що в неї під час читання виникають труднощі. У режимі спеціального читання дитина читає 1—2 рядки й після цього отримує короткий перепочинок.       Прикладом такого режиму читання є читання під час перегляду діафільмів: дитина читає два рядки під кадром, розглядає картинку — відпочиває. Наступний кадр — знову читає два рядки, потім розглядає

картинку. Цей прийом цілком підходить тим дітям, які читають неохоче.

   4. Для того щоб привчити дітей читати самостійно, можна використовувати такий прийом. Хто-небудь із дорослих починає читати дитині, але на найцікавішому місці припиняє читання вголос. Захоплена подіями в книзі й бажанням дізнатися, що буде далі з героями, дитина здебільшого

продовжує читати самостійно. У цьому разі дорослі мають обов’язково спитати в неї, про що вона

прочитала, похвалити її за самостійність, висловити надію, що тепер вона завжди читатиме сама.

   Наступну книгу можна розпочати читати так само. Поступово дитина набуває смаку до самостійного читання. Можна також розповісти дитині хоча б один, але найцікавіший епізод із якої-небудь книги. Молодший школяр обов’язково спитає: «А що далі? Розкажи, що було потім?» У відповідь треба дати книгу: «Ось прочитай і про все дізнаєшся».

   5. Для того щоб дитина наочно бачила своє зростання в оволодінні технікою читання, потрібно частіше вимірювати швидкість читання й робити це якнайурочистіше. Слід озброїтися годинником із секундною стрілкою, книжкою з великим шрифтом та легким текстом. Нехай дитина читає рівно одну хвилину. Підрахуйте, скільки слів вона встигає прочитати за хвилину. Важливо оцінювати лише

техніку читання, а не інші достоїнства маленького читача. Для цього недостатньо загальних слів «добре», «молодець», «уже швидше». Дитині будуть більш зрозумілі конкретніші оцінки («Аж 20 слів за хвилину! Чудово!», «У березні було 40, а зараз 45 слів за хвилину!» тощо).

   Необхідно відзначати зростання, порівнювати сьогоднішні результати з учорашніми, радіти кожному кроку вперед, кожному успіху. Педагоги дійшли висновку: якщо дитина на першому році навчання не навчилася нормально читати, то її інтерес до навчання значно падає.

   Навчившись читати, дитина відкриває для себе світ великої літератури. Особливе місце в ньому посідає казка. Казка — це перша сходинка входження в країну знань, у світ культури. Як говорив       К. Чуковський, казка є найздоровіша їжа — не ласощі, а насущний і дуже поживний хліб.

   Інколи діти не люблять читати тому, що їхні перші самостійні книжки були нудними, вони не зачепили ні думки, ні почуття дитини, пройшли повз її свідомість. Тому батькам слід бути особливо уважними при доборі перших книг для самостійного читання. Книги мають бути із яскравими картинками, із цікавим сюжетом та невеликі за обсягом, щоб дитина змогла швидко їх прочитати.

   Для того щоб дитина полюбила читання, дуже важливо створити її власну домашню бібліотеку. Власна бібліотека, поличка для книг, можливість обмінюватися книгами з товаришами — усе це викликає в дітей інтерес до книги.

   При створенні власної домашньої бібліотеки можуть бути два підходи.

   Перший підхід — це робоча бібліотека, що допомагає в повсякденній навчальній та позаурочній роботі: словники, енциклопедії, науково-популярна література.

   Другий підхід — це придбання книг, які вже прочитані й стали улюбленими (книги-друзі, книги-помічники, книги-співрозмовники).

   • Дитину слід записати до бібліотеки, де із великої кількості книг можна вибрати те, що потрібне саме їй. Під час першого відвідування бібліотеки батьки можуть розповісти, хто в ній працює, як розташовані книги, де перебуває періодика, як працювати в читальному залі тощо.

   • У деяких сім’ях є чудова традиція — зберігати улюблені дитячі книги. Життя цих книг може бути довгим: їх читали бабуся, дідусь, мама, тато, а тепер вони стали друзями дитини. Така сімейна традиція не лише виховує дбайливе ставлення до книги; це ставлення до книги доповнюється почуттями до найдорожчих людей.

   • Зближують батьків і дітей спільна покупка книг, їхній ремонт, наведення ладу в домашній бібліотеці й, звісно, спільне читання та обговорення прочитаного.

   • Навіть та дитина, яка вміє швидко читати, ще довго потребуватиме того, щоб їй читали вголос, щоб, читаючи, відповідали на її питання, ділилися з нею своїми переживаннями й думками про прочитане.

   • Учитель розповідає батькам, як дитина має читати книгу. Слід привчити дітей починати читання з обкладинки й титульного аркуша книги, де зазначені прізвища автора, художника, який зробив малюнки до книги, видавництво та рік видання. Діти, як правило, не звертають уваги на ці дані й не прагнуть їх запам’ятати. «Я забув, хто написав книгу», «А навіщо запам’ятовувати, хто написав книгу, адже я пам’ятаю, про що в ній написано», «Я всіх письменників плутаю і ніяк не можу запам’ятати, хто які книги написав»,—незрідка можна чути від дітей.

   • Батьки мають дуже терпляче, але наполегливо вимагати від дітей, щоб вони запам’ятовували прізвища автора й художника та назву книги. Не завадить перед початком читання спитати дитину, які книги цього письменника вона вже читала й що вона знає про нього, чи зустрічалися їй уже де-

небудь малюнки художника-ілюстратора книги.

   • Дитина має читати книгу уважно, не поспішаючи. Часто молодші школярі, прочитавши п’ять-шість сторінок, зазирають на останню сторінку — чим усе скінчилося? Прочитавши закінчення книги й дізнавшись про долю героїв, діти, звісно, продовжують читати вже менш уважно, пропускають цілі

сторінки або розділи книги, а інколи просто залишають її. Батьки мають стежити за тим, щоб у дітей не з’явилася така шкідлива звичка. Не слід розповідати дітям заздалегідь, як розвиваються події в книзі, чим вона закінчиться.

   • Для дітей молодшого шкільного віку велике виховне значення має розглядання ілюстрацій у книзі. Вони допомагають дитині зрозуміти й запам’ятати прочитане. Багато картинок дають можливість уявити собі ті явища й предмети, які дитина не може побачити безпосередньо. Дивлячись на картинки,

можна побувати на півночі й у тропічних країнах; живучи далеко від моря, можна побачити пароплави та бурхливий океан, дізнатися, як живуть діти в інших державах.

   • Важливо навчити дітей розглядати малюнки в книзі, помічати цікаві деталі. Часто діти, розглядаючи картинки, не все бачать на них. Тому велике значення мають запитання батьків, спрямовані на те, щоб дитина уважно розглянула зображене. Що намальовано на цій картинці? Як звати зображених на ній дійових осіб? Що вони роблять? Чи добре вчиняють?

   • Дуже добре, коли діти розповідають про прочитане. Розповідаючи, дитина розвиває своє мовлення, у неї виробляється вміння виділяти головне в книзі. У процесі розповіді чіткіше формується ставлення до вчинків героїв, до описуваних подій.

   • Якщо дитині важко на перших порах розповісти про прочитане, слід допомогти їй, скориставшись задля цього такими питаннями: «Що ти дізнався із книжки?», «Коли й де відбувалися ці події?», «Що тобі сподобалося найбільше?».

   • Питання про прочитане важливі ще й тому, що в такий спосіб батьки можуть проконтролювати читання дитини: чи всю книжку вона прочитала, чи все зрозуміла в ній, чи правильна її думка стосовно поведінки героїв. Зазвичай такі питання ставлять дітям у бібліотеках. Це дуже дисциплінує їх, змушує уважніше читати й запам’ятовувати прочитане. Дитині 7—8 років ще важко написати відгук про книгу, тому слідзаохочувати прагнення дітей намалювати власноруч картинку до прочитаного.

   • Усний відгук першокласника про книгу не має бути складним за формою та змістом. У більшості випадків дитина відповідає на такі питання: «Про кого або про що написана книга?», «Що сподобалося в книзі й чому?», «Хто з героїв сподобався найбільше?». У відгуку обов’язково зазначають автора та назву книги.

   • Дуже добре, якщо в сім’ї практикуються систематичні спільні читання книг уголос. Це зближує батьків і дітей, допомагає батькам краще пізнати дітей, зрозуміти їхні інтереси та захоплення.

Як читати разом?

   Передусім слід обрати цікаву й захоплюючу книгу, щоб діти із задоволенням чекали на ті вечори, коли всі сядуть разом і будуть читати. Читати вголос слід по черзі: сьогодні читає батько, завтра — син тощо. Читання вголос — це корисне тренування для дітей: вони звикають читати виразно, голосно й чітко.

   Потрібно обов’язково визначити тривалість читання — не більше 45 хвилин, задля того, щоб читання не втомило дітей, щоб вони не втратили інтересу до книги.

   Добре, коли батьки й діти діляться враженнями про книгу. Якщо виникає суперечка, якщо діти висловлюватимуть неправильні думки, слід у тактовній формі допомогти їм розібратися в прочитаному.

   Загальновідомо, що культура поводження з книгою виховується в сім’ї. По-перше, потрібно привчити дітей берегти книгу. Діти мають знати, що книгу не можна жбурляти, рвати, малювати на ній, загинати куточки сторінок, вирізати з неї картинки та сторінки. Особливо дбайливо слід поводитися із бібліотечною книгою. Її потрібно обгорнути в чистий папір і, прочитавши, здати у визначений термін.

   Необхідно також привчити дітей дотримуватися основних правил гігієни читання. Діти мають знати, що очі потрібно берегти. Не можна читати при слабкому освітленні. Лампа має бути в очі, а освітлювати лише поверхню столу, де лежить книга. При читанні слід робити короткий відпочинок для очей через кожні 45—50 хвилин.

Батьківські збори №3

Вчити дитину вчитися

Збори-лекцiя

   1. Що означає вміти вчитися.

   2. Характеристика найважливiших умінь, якi входять у дане поняття.

   3. Опосередкований шлях формування умiння вчитися.

   В.О.Сухомлинський пiдкреслював, що головне завдання початкових класiв полягає в тому, щоб навчити дитину вчитися, сформувати інструмент, без якого вона стає невстигаючою, нездiбною. Цим iнструментом, на думку відомого вченого, є п’ять умiнь: вмiння спостерiгати; думати; висловлювати думку про те, що бачу, роблю, думаю, спостерiгаю; читати; писати.

   "Хiба школяр не вмiє вчитися? — дивуються деякi бiтьки. — Адже дитина ходить у школу, готує уроки. Невже цього недостатньо?” Виявляється, що так. Невмiння вчитися найчастiше є причиною того, що дiти вчаться нижче своїх можливостей або досягають певних результатiв цiною надмiрних зусиль.

   Щоб сформувати в учнiв умiння вчитися, рацiонально оволодiвати знаннями, важливо виробити в них цiлий комплекс рiзноманiтних органiзацiйних та iнтелектуальних умiнь, якi забезпечують самостiйнiсть у навчаннi. Яка участь батькiв у даному процесi? На думку О.Я.Савченко, сiм’я може зробити дуже багато: привчати дiтей до виконання режиму дня, виховувати органiзованiсть, озброювати рацiональними способами запам’ятовування, розвивати мислення, спостережливiсть i обов’язково — прагнення до самостiйної працi.

Охарактеризуємо деякi з видiлених напрямiв.

   Як ми уже пiдкреслювали, успiшне навчання молодших школярiв тiсно пов’язане з організацією їх робочого мiсця. Дитина повинна вмiти вiдiбрати все необхiдне для заняття, правильно розташувати навчальне приладдя на столi, пiдтримувати порядок на робочому мiсцi протягом виконання домашнiх завдань. Це допомагає уникнути побiчних подразникiв, зосередитися, мобiлiзувати всi сили на роботу.

   Щоб навчити дитину вчитися, важливо сформувати в неї уміння планувати майбутню дiяльність, тобто визначати мету роботи, вiдбирати необхiднi прийоми й виконання, встановлювати їх послiдовнiсть, здiйснювати контроль за ходом роботи згiдно з накресленим планом. Варто виробити в учнiв узагальнений пiдхiд до виконання будь-якого завдання: спочатку треба подумати, а потiм виконувати. Привчайте дитину мiркувати так: з чого почнеш роботу, що зробиш потiм, чим закiнчиш, як перевiриш. Не скупiться на похвалу, заохочуйте найменшi прояви самостiйностi: "Ти чiтко спланувала свою роботу, працювала за планом, нiчого не пропустила, тому i виконала завдання правильно. Я рада за тебе.”

   Якщо на перших порах дитинi важко передбачати послiдовнiсть виконання роботи, батьки з успiхом можуть використовувати прийом "роби, як я” ("Якби я це робила, — каже мама, — я б спочатку ...").

    Щоб скласти план твору, учень повинен: уважно прочитати текст, подiлити його на логiчно завершенi частини, до кожної частини пiдiбрати заголовок, чiтко та стисло його сформулювати i записати. Слiд пам’ятати, що цим складним умiнням дiти оволодiвають поступово. Спочатку вони вчаться вiдповiдати на запитання щодо прочитаного, дiлити текст на частини, визначати (з допомогою вчителя) головну думку. І лише в 4 класi молодшi школярi оволодiвають умiнням членувати текст на логiчно закiнченi уривки, складати план, проводити спостереження за змiстом i логiкою абзацiв. Центральна ланка у складаннi плану — вмiти визначити головну думку твору.

   Таким чином, ми видiлили наступне умiння, яке необхiдне для того, щоб навчити дитину вчитися — вмiння визначати головнi i другоряднi ознаки. У процесi навчання школярi дiзнаються, що всi ознаки, якi притаманнi даному предмету, подiляються на головні i другоряднi. Головнi - це ті, якi завжди належать предмету, без яких вiн не може iснувати. Другоряднi ознаки в одному випадку можуть належати даному об’єкту, а в iншому — нi. Так, наприклад, головна ознака м’яча — кругла форма. Оскiльки вiн може бути великим i маленьким, червоного або синього кольору, то розмiр i колiр м’яча -  ознаки другоряднi. Пограйте з дитиною у гру "Хто бiльше?”. Виберiть якийсь предмет (наприклад, снiг) i постарайтеся видiлити якнайбiльше властивостей (холодний, блискучий, бiлий, м’який, iскристий, раннiй, глибокий, дрiбний, несподiваний тощо). Якi серед цих ознак головнi? Чому? Помiркуйте разом.

   З початкових класiв дитину варто привчати точно виконувати вказiвки дорослого. Адже, як правило, у процесi виконання домашнiх завдань часто виникають такi питання: «Переписувати у зошит вправу чи виписувати лише окремi слова?», «Задачу розв’язувати окремими дiями чи виразом?» та iн. Щоб цього уникнути, важливо, насамперед, навчити дитину уважно слухати вчителя, найважливiше записувати у щоденник.

   Добре розвиває уважнiсть вiдомий у психологiї метод коректурної проби. Суть його ось у чому. Дитинi пропонується друкований текст. Читаючи, вона повинна закреслювати (або пiдкреслювати) певну букву (наприклад, "к”). Завдання можна урiзноманiтнити: одну букву пiдкреслювати, iншу закреслювати.

    Формуванню умiння точно виконувати вказiвки дорослого сприяють "графiчнi диктанти”. Суть вправи пояснiть дитинi таким чином: "Зараз ми будемо малювати узор. Робити це потрiбно так: я буду говорити, в який бiк i на скiльки клiтинок проводити лiнiю, а ти виконуй. Кожну наступну лiнiю починай там, де закiнчилася попередня, не вiдриваючи олiвця. Наприклад, вiдрахуй чотири клiтинки зверху, двi злiва i постав крапку. Звiдти починай малювати узор: 2 клiтинки вправо, 3 — вверх, 3 вправо, 5 вниз, 1 вправо, 2 - вверх. А тепер самостiйно продовж узор.” Поступово малюнок варто ускладнювати.

   Умiння вчитися включає в себе i навички умiлого користування підручником. Дитина повинна вмiти швидко знаходити тi сторiнки, на яких буде працювати. Ефективним у даному випадку є використання закладки, яка перекладається з уроку на урок на потрiбне мiсце. Поряд з цим важливо вчити дiтей знаходити за вказаним номером сторiнку у пiдручнику. Iншим орiєнтиром, за допомогою якого школяр може швидко вiдшукати потрiбний матерiал, є номер вправи чи задачi.

Основнi вимоги до роботи з навчальною книгою у початкових класах такi:

   1) вмiти користуватися змiстом, тобто знати, що назви всiх оповiдань, вiршiв, байок є у змiстi, тому, щоб знайти потрiбний твiр, не треба гортати сторiнки, швидше буде знайти його назву у змiстi, а потiм, за номером сторiнки, — у книжцi;

   2) користуватися пiдрядковим словником, у якому пояснюються невiдомi або маловживанi слова з читаного твору;

   3) знаходити червоний рядок (початок абзацу), абзац (частину твору в промiжку мiж двома червоними рядками).

   Учнi повиннi знати, що видiленi жирним шрифтом слова, визначення обов’язково треба прочитати кiлька разiв, щоб запам’ятати; на всi запитання, поданi до тексту, потрiбно дати вiдповiдь.

При заучуваннi вiршiв рекомендуємо молодшим школярам таку послiдовнiсть дiй:

   1. Уважно прочитай вiрш, вдумайся у його змiст (що за чим iде).

   2. Завчи перший стовпчик, потiм другий.

   3. Повтори перший з другим.

   4. Завчи третій стовпчик.

   5. Повтори перший, другий, третiй i т.д.

   6. Повтори вiрш ввечері i зранку, дотримуючись вiдповiдної інтонації. Невеличкий вiрш краще прочитати 2—3 рази весь, а потiм вiдтворювати.

   Обов’язковою умовою повноцiнного навчання є формування у молодших школярiв умiння контролювати виконану роботу. Вченi стверджують, що оволодiння контрольними умiннями здiйснюється двома шляхами: вихованням потреби в самоконтролi i озброєнням дитини конкретними способами контролю.

   Таким чином, спонукання дорослих: "Перевiр роботу! Ще раз перевiр!” — малоефективнi. Важливо практично ознайомити дитину з тим, як переконатися, чому вiдповiдь правильна або в чому її помилковiсть.

   Молодшi школярi порiвняно легко оволодiвають способом перевiрки завдань шляхом спiвставлення зi зразком (текстом пiдручника, словником). Батькам не варто поспiшати виправляти помилку. Важливо ще раз звернути увагу дитини на зразок: "Давай зiставимо зi зразком”, "Послухай уважно, як я вимовляю це слово... ”. Щоб зосередити увагу учнiв на складних у написаннi словах, варто попередньо пiдкреслити їх олiвцем у текстi, а потiм порадити побуквено звiрити цi слова.

   Пiзнiше дiти оволодiвають складнiшими способами перевiрки: спiвставляють написане з вивченими правилами; перевiряють, чи виконано все, що вимагає завдання; записують пiд диктовку з поясненням; вiдповiдають на контрольнi запитання, якi є в кiнцi теми; пiдбирають слова на певне правило.

   Характерною особливiстю математичних завдань є те, що правильнiсть їх розв’язання не можна проконтролювати, спiвставляючи результат дiяльностi зi зразком. Існують спецiальнi способи перевiрки математичних завдань: повторне розв’язання того ж прикладу, виконання оберненої дiї, застосування переставної властивостi додавання, розв’язування "кругових” прикладiв.

   Можна застосовувати i такi способи перевiрки прикладiв: "Перевiр правильнiсть виконання, якщо вiдомо, що сума вiдповiдей п’яти прикладiв дорiвнює 100”, "Випиши всi приклади з вiдповiддю 50 (з двоцифровими результатами, з однаковими вiдповiдями), "Перевiр себе: кожна наступна вiдповiдь повинна бути бiльшою за попередню”.

   З метою перевiрки правильностi розв’язання задачi доречно запитати у малюка, про що в нiй йдеться; що вiдомо, а що потрiбно знайти; як саме знайшов невiдоме; чи впевнений у правильностi результату; як можна перевiрити. Такий пiдхiд привчає дитину осмислювати виконану роботу, засвоювати спосiб мiркування.

   Навчаючи школярiв перевіряти розв’язання задач, можна користуватися такими способами: прикидка вiдповiдi або встановлення меж шуканого числа, розв’язування задачi iншим способом, складання i розв’язування оберненої задачi, встановлення вiдповідностi мiж результатом i умовою задачi.

   Таким чином, ми розглянули найважливiшi умiння, якi складають основу умiння вчитися. Формуються вони не лише прямим шляхом, але й опосередкованим.

   Опосередкованi засоби впливу це, насамперед, особистiсно орiєнтоване спiлкування, атмосфера доброзичливостi, радостi спiльної працi. Якщо в сім’ї склалися такi стосунки, учень не боїться висловлювати власну думку, запитувати, мiркувати.

   Народна мудрiсть говорить: "Хто думає, той i розум має”. Тому частiше ставте перед своїми дiтьми запитання: "Чому ти так думаєш?”, "Як це можна довести?”, "Ти впевнений?”, "Чому ти вважаєш цей шлях правильним?” та iн. Не скупiться на похвалу, помiчайте найменшi успiхи у навчаннi: «Минулого разу ти допустив шiсть помилок у завданнi, а цього разу лише три”. "Молодець, ти вже навчився розв’язувати задачі на двi дiї”. Дитинi так потрiбна ваша підтримка!

Батьківські збори №4

Як розвивати увагу дитини?

   Мета: показати батькам важливість і значущість проблеми розвитку дитячої уваги; ознайомити батьків із методами та прийомами розвитку уваги молодших школярів.

   Зі скриньки народної мудростi

Запам’ятовувати вміє той, хто вміє бути уважним.

С. Джонсон

*   *   *   *   *   *   *

Геній — це увага.

Не важливо, хто це сказав, важливо, що це так.

Пам’ятка для батьків

   Шановні тати й мами!

   Запам’ятайте, що увага — це один з найважливіших психічних процесів. Увага є важливим складником результативності навчальної діяльності вашої дитини. Для того щоб ваша дитина

була уважною, намагайтеся допомогати їй тренувати увагу.

      В основі уваги лежить інтерес. Чим цікавішими та різноманітнішими будуть ігри й забави, які ви пропонуєте дитині, тим більше шансів розвинути її довільну увагу.

      Розвиваючи увагу своєї дитини, враховуйте коло її захоплень. На основі цих захоплень привертайте увагу дитини до інших процесів та явищ, пов’язаних з її уподобаннями.

      Постійно тренуйте увагу своєї дитини. Використовуйте для цього прогулянки на свіжому повітрі, походи, будь-яку можливість.

      Розвиваючи увагу дитини, не нагадуйте і не наголошуйте на її невдачах. Більше уваги звертайте на її успіхи.

      Стимулюйте інтерес до розвитку уваги власним прикладом та прикладами із життя інших людей.

      У сімейному колі демонструйте досягнення дитини з розвитку власної уваги.

      Наберіться терпіння й не чекайте швидких успіхів.

Якою буває увага?

   Перша проблема, з якою стикається першокласник, прийшовши до школи,— це необхідність бути уважним. І найбільша проблема вчителя полягає в тому, щоб зосередити увагу дітей. Кожному з нас, напевно, доводилося мати справу як з надзвичайно уважними, так і з дуже неуважними людьми. Уважнілюди помічають усе: вони бачать і чують навіть те, що, здавалося б, їх не стосується. Вони завжди в курсі всіх справ, вони знають, що було, й обізнані з тим, що буде. Тим часом неуважні люди дивляться й наче нічого не бачать, слухають і наче нічого не чують. До таких людей краще не звертатися із запитаннями: вони ніколи нічого не знають.

   Більшість людей дещо помічають, а дещо пропускають. У чому ж справа? Чому так буває? Як допомогти дитині не стати «рассеянным с улицы Бассейной»?

   В основі корисної якості — спостережливості — лежать психологічні процеси уваги. Існує три види уваги: мимовільна, довільна й постдовільна.

   Мимовільна увага — найперша в розвитку людини. Це ніби реакція на подразник: раптовий звук, яскравий предмет, будь-який рух. І. П. Павлов назвав цей вид уваги «Що таке?». Він

має явно адаптаційний характер, допомагаючи людині (і тварині) зорієнтуватися в навколишньому просторі. Цей вид уваги властивий молодшим школярам. Саме тому вони відволікаються на щонайменший подразник.

   Довільна увага — це та увага, яка виникає тоді, коли людина спеціально зосереджується на чому-небудь. Головну роль при цьому відіграє вольовий механізм, уміння себе організувати, не відволікатися. Маленьким дітям нелегко впоратися із цим, тому вчителі часто повторюють сигнальні слова: «Подивіться всі сюди!»; «Слухайте уважно!»; «Запам’ятайте!»; «Увага!» тощо. Коли це не допомагає, доводиться переходити на рівень мимовільної уваги — поплескати в долоні, постукати по

столу. Утримувати довго довільну увагу важко навіть дорослій людині з тренованою волею, тим більше дитині! Тим часом процес навчання в школі орієнтований в основному на довільну увагу, тому в молодшого школяра її потрібно спеціально виховувати й тренувати.

   Постдовільна увага — це третій вид уваги, до якої прагне кожен учитель. Механізм цього виду уваги — мимовільний інтерес дитини до того, до чого довільно намагається привернути увагу вчитель. Іншими словами, рушійною силою постдовільної уваги, її мотивацією стає інтерес дитини до змісту предмета. Така увага не вимагає вольового зусилля (як довільна) і не є випадковою орієнтовною реакцією (як мимовільна). Вона ніби поєднує в собі найкращі властивості однієї та іншої: не стомлює,

не змушує вмикати волю й водночас максимально організовує діяльність дитини та ланцюжок пізнавальних процесів: сприйняття, мислення, пам’яті. Уявіть, як діти слухають цікаву казку:

обличчя звернені до оповідача, вони ловлять кожне слово, вони надзвичайно зосереджені, їм не треба робити зауваження, їх не треба вгамовувати. Це і є постдовільна увага. Про неї можна було б сказати так: «Коли самому цікаво».

   Зрозуміло, що постдовільна увага — найкраща і для дітей, і для тих, хто їх навчає: діти не втомлюються, дуже добре сприймають і запам’ятовують інформацію; учителеві так само цікаво

працювати, можна багато встигнути, багато чого досягти. Але як же вийти на цей рівень уваги? Адже робота в школі — це не лише читання казок!

Властивості уваги

   Увага має такі важливі якості: ємність, швидкість перемикання та стійкість. Ємність показує, як багато об’єктів одночасно може бути охоплено увагою. Швидкість переключання — це

спрямовування уваги з одного об’єкта на інший. Стійкість — це здатність утримувати увагу на одному предметі потрібний час.

Що впливає на розвиток уваги?

   По-перше, кожна людина має різні природні задатки: швидкість нервових процесів, швидкість переключання з одного процесу на інший, ступінь активності й стомлюваності тощо. Зрозуміло, що бути уважним (спостережливим) легше тому, в кого більш лабільна, рухлива психіка. Тому несправедливо й безглуздо докоряти неуважній дитині в неспостережливості. Вона такою народилася! Інша справа, що, на щастя, будь-яку якість можна розвинути, от тільки «межа» в кожного буде своя.

   По-друге, більш уважні діти, як правило, є також допитливішими, а в основі цієї якості лежить властивість інтелектуальної активності, яка, як показали дослідження вітчизняних психологів, є теж природженою. Чи знає вчитель рівень інтелектуальної активності учнів, чи враховує його? Так, на око… Але дитина в цьому не винна! Це ми, вихователі, вчителі маємо підвищити рівень її інтелектуальної активності!

   По-третє, неуважність не обов’язково означає загальну незібраність уваги. Інколи це є результатом високої концентрації уваги на якомусь одному предметі або на своєму внутрішньому світі, переживанні. Зараз стає все більш поширеним явище відходу дитини у віртуальний комп’ютерний світ, який є для неїзначно цікавішим. Така дитина теж виглядає неуважною, незацікавленою в реальному світі й навіть відстороненою від нього. Це небезпечна тенденція!

   По-четверте, на розвиток уваги впливають, поза сумнівом, психологічні чинники: способи виховання, навчання дитини, стиль стосунків з дорослими та однолітками, можливості реалізації здібностей дитини тощо. Наприклад, надмірна опіка пригнічує не лише ініціативу, але й волю дитини, яка лежить в основідовільної уваги. І, навпаки, безконтрольний малюк не вміє зорганізувати свою увагу — у нього немає такого досвіду. А звідси найчастіша характеристика такої дитини в школі: «здібний, але неуважний» або просто — «лінивий».

   По-п’яте, на розумову діяльність і, зокрема, на увагу впливають такі чинники, як неповноцінне харчування, авітаміноз, нестача мікроелементів, хронічні та інфекційні захворювання, глисти тощо. Усе це може бути причиною неуважності й тимчасового або постійного відставання дитини у своєму

розвитку. Таким чином, ми бачимо, як багато причин впливає на окремі якості дитини.

   Слід зазначити, що говорити про розвиток якоїсь однієї, окремо взятої якості або психічного процесу можна лише теоретично. Людська психіка — це гармонійне поєднання, переплетіння безлічі якостей, властивостей, процесів, перетікання й перетворення однієї в іншу. На практиці ми можемо лише підсилитиакцент на вихованні, розвиткові тієї або іншої вибраної нами в даний момент якості, а вплив пошириться на всі процеси, на всю психіку цілком, бо вона нероздільна, цілісна. Виховуємо

увагу — забезпечуємо краще сприйняття, пам’ять, формуємо характер. Піклуємося про спостережливість — даємо поживу для мислення, розуміння відношень між предметами, для формування власної думки. І так — у всьому.

Вправи та завдання, спрямовані на тренування

різних властивостей уваги

   • Розвиток концентрації уваги (здатності виконувати роботу зосереджено, акуратно, точно, не допускаючи прикрих помилок). Основний тип вправ — коректурні завдання, в яких дитині пропонують знаходити й викреслювати певні букви в друкарському тексті. Такі вправи дозволяють дитині відчути, що означає «бути уважним», і розвинути рівень внутрішнього зосередження.

   Цю роботу слід проводити щодня (по 5 хвилин на день) протягом 2—4 місяців. Рекомендується також використовувати завдання, що вимагають виділення ознак предметів та явищ; вправи, засновані на принципі точного відтворення якого-небудь зразка (послідовність букв, цифр, геометричних візе-

рунків, рухів тощо); дослідження переплутаних ліній, пошук прихованих фігур тощо.

   • Збільшення обсягу уваги та короткочасної пам’яті. Вправи засновані на запам’ятовуванні числа й порядку розташування ряду предметів, які дають для розглядання на кілька секунд. У міру опанування вправи число предметів поступово збільшують.

   • Тренування розподілу уваги (уміння одночасно виконувати декілька справ). Основний принцип вправ: дитині пропонують одночасне виконання двох різноспрямованих завдань (наприклад, читання оповідання та підрахунок ударів олівця по столу, виконання коректурного завдання та прослухову-

вання пластинки із записом казки тощо). Після закінчення вправи (через 5—10 хвилин) визначають ефективність виконання кожного завдання.

   • Розвиток навички переключання уваги. Для розвитку цієї властивості уваги пропонують, наприклад, виконання коректурних завдань із чергуванням правил викреслювання букв.

   Намагайтеся працювати з дитиною не час від часу, а систематично. Не забувайте цікавитися успіхами вашого малюка в школі й завжди підкреслюйте, що ви дуже цінуєте його старання. У першу чергу праця, а не оцінки. І тоді за якийсь час ваша дитина неодмінно порадує вас гарними оцінками.

Хід зборів

   Бесіда вчителя

   Шановні батьки!

   Результати навчання багато в чому безпосередньо пов’язані з пізнавальними процесами, які формують здатність до інтелектуальної діяльності молодших школярів. Увага як пізнавальний процес є обов’язковим компонентом будь-якого психічного процесу.

   У молодшому шкільному віці відбуваються значні зміни в розвитку уваги. Якщо в перші місяці шкільного життя дітей цікавлять не стільки самі навчальні заняття, скільки все, що з ними пов’язано і що їх оточує, то поступово інтереси починають «прив’язуватися» до того, що вивчають у школі, причому до чогось більшою мірою, а до чогось — меншою. У зв’язку із цим дитина стає уважнішою при одних видах роботи й меншуважною при інших. Зрозуміло, що така мимовільна увага, залежна головним чином від безпосередніх інтересів дитини, значною мірою пов’язана з наочністю та конкретністю матеріалу, його яскравістю, з тим, наскільки він зачіпає емоційну сферу.

   Однак уже з перших днів шкільного життя дитина змушена виконувати те, що не викликає безпосереднього інтересу й що вимагає довільної уваги. Для того щоб така увага сформувалася,

необхідна організація дій дитини й, зокрема, її домашніх занять. Упорядкованість часу занять, суворе дотримання певного порядку дій, власне робоче місце — усе це організовує увагу дітей, допомагає їм зосередитися.

   Сконцентрованість або інтенсивність уваги в молодших школярів може бути досить великою. Занурена в яку-небудь роботу, дитина може «не чути» вказівок або виклику вчителя. Проте така зосередженість зазвичай триває недовго, стійкість уваги молодшого школяра ще невелика. Ось чому так важливо урізноманітнювати навчальну роботу — одноманітна робота стомлює увагу дитини, інтерес до неї падає. У дітей, які приходять до школи, слабко розвинений розподіл уваги. Першокласники, варто лише обізватися вчителю, припиняють свою роботу, щоб його вислухати, або продовжують роботу, але при цьому не розуміють жодного слова із того, що сказав учитель, тому що їхня увага цілком спрямована на те, що роблять вони самі. Тим часом третьокласники вже можуть стежити і за змістом того, що вони пишуть, і за орфографією, і за чистотою письма, і за своєю позою під час роботи, і за словами вчителя, зверненими докласу. Однак уміння розподіляти увагу з’являється в дітей не саме по собі: перед ними під час навчання постійно виникало таке завдання, їм доводилось учитися одночасно контролювати кілька дій.

   Слід зазначити, що коли добре розвивається увага, то відповідно розвиваються і такі її важливі властивості, як концентрація, стійкість, розподіл, переключання, збільшення обсягу засвоєної інформації, а також виникає звичка бути уважним, навіть якщо при цьому складаються несприятливі умови.

   Уміння сконцентровувати свою увагу допомагає дитині зосереджено, не відволікаючись на сторонні справи, працювати на уроці, впродовж тривалого часу виконувати одноманітну й рутинну роботу.

   Уміння переключати увагу допомагає переходити до різних видів діяльності, пропонованих учителем на уроці.

   Однією з головних проблем початкової школи є недостатній розвиток у школярів процесів довільної уваги. У сім’ях цьому також приділяють недостатньо уваги, адже довільна увага — це звичка, виховання якої розпочинається в сім’ї.

   Дитина не вміє тривалий час займатися однією і тією самою справою, не вміє гратися з іграшками, не має інтересів і захоплень — усе це може призвести до несформованості довільної уваги й згодом до проблем у навчанні.

Педагогічний практикум для батьків

   Обговорення типових помилок учнів, пов’язаних із неуважністю

   — Якщо в дітей недостатньо розвинена довільна увага, то вони плутають у письмових роботах букви на позначення приголосних або голосних звуків, близьких за акустичними ознаками (жуки — зуки).

   — Якщо в дітей недостатньо розвинена стійкість уваги, то вони пропускають букви й цифри в словах, реченнях і прикладах (трва — трава).

   — Якщо дитина додає в слова букви на позначення головних звуків, це пов’язано з нестійкістю довільної уваги (тарава — трава).

   — Якщо дитина переставляє склади у словах, це пов’язано з нестійкістю уваги.

Підсумки зборів

   Недоліки уваги в молодшого школяра — досить поширене явище; часто саме їх уважають основною причиною не цілком успішного навчання дитини. Що ж можуть зробити батьки, аби впоратися із труднощами, які виникають при цьому?

Батькам роздають пам’ятки.

Вправи та завдання, що сприяють розвитку

уваги першокласникiв

   1. Запропонуйте дитинi перемалювати хатку, окремi деталі якої складенi з елементiв великих букв.

Коли роботу буде закiнчено, дайте дитинi можливiсть перевiрити, чи все правильно перемальовано.

   2. Вивчення стiйкостi уваги. Дитині пропонують бланк, на якому зображенi переплутанi лiнiї. Завдання: простежити кожну лiнiю, щоб визначити, де вона закiнчується.

   3. Гра «“Так” i “ні” не говорити, чорне з бiлим не носити».

Мета: розвивати довiльну увагу та вчити зосереджуватися на власних вiдповiдях.

Хiд гри

   Дорослий ставить запитання, а дитина вiдповідає на них.

   Вiдповiдi можуть бути рiзними, одна умова — не казати чотири забороненi слова: «так», «нi», «чорне», «бiле». Пiд час гри потрібно бути уважним (питання ставити швидко).

   Запитання: «Ти любиш спати на даху?», «А коти гавкають?», «Якого кольору твоя святкова сукня?».        Дитина має знайти таку форму вiдповiдi, щоб виконати умову гри. Помилка — коли дитина назвала заборонене слово чи не дала відповідi. Як тiльки дитина зробила помилку, ви мiняєтесь мiсцями.

   4. Гра «Знайди помилку» (№ 1).

Завдання: порівняти два малюнки та знайти відмінностi.

   5. Гра «Знайди помилку» (№ 2).

   Дитинi пропонують 10 предметiв, розташованих у ряд (іграшки, олiвці, цукерки тощо). Потрібно запам’ятати їхнє розташування. Один учасник мiняє мiсцями 2 предмети, після чого другий визначає, якi предмети змiнили своє мiсце. Потім завдання ускладнюють — мiняють місцями 3, 4, 5 предметiв.

   6. Гра «Ранкова гiмнастика».

Мета: навчити дитину переключати свою увагу, допомогти сформувати основу довiльних процесiв.

Хід гри

   Дорослий починає виконувати вправи, а дитина дивиться на нього й повторює. Виберiть три вправи, наприклад, присiсти, стiйка на однiй нозi, повороти на 180 градусiв.

   Виконуйте їх швидко в рiзнiй послiдовностi, двiчi кожну, швидко переходячи вiд однієї до другої. Потiм виберiть інші вправи й помiняйтеся з дитиною мiсцями. Виграє той, хто зробить менше помилок.

Батьківські збори №5

Методи заохочення та покарання дитини в сім'ї

                Мета: обговорити з батьками проблему заохочення та покарання дитини в сім'ї; розказати про види покарань і заохочень у сімейному вихованні, про значення покарання й заохочення дітей у сім'ї; сприяти розумінню батьками розумного ставлення до методів і прийомів виховання дітей в сім'ї; формувати у батьків культуру заохочення й покарання дитини в сім'ї.

ХІД ЗБОРІВ

Бесіда.

- Шановні батьки! Розмова про заохочення і покарання дитини в сім'ї не випадкова. На адресу дітей дуже часто можна почути: «Я тобі що сказав?», «Роби, що тобі говорять» тощо. Це не просто слова. Це метод виховання. Батьки вважають, що їх справа наказувати, а дитина має підкорятися.

Та вони забувають або зовсім не думають про те, що вільна особистість не може сформуватися в сімейному рабстві.

Виявляючи свою батьківську владу, вони не думають про те, що в їх силі їх слабкість: переконати свою дитину, бути авторитетом набагато важче, ніж нав'язати їй свою волю і примусити підкорятися батькам.

Насильство і примус у вихованні лише шкодять. Зовні підкоряючись наказу, дитина залишається при своїй думці, а до вказівок батьків ставиться ще більш вороже.

Так у стосунки дітей і батьків приходить відчуження.

Насильство й примус у вихованні позначаються і на характері дитини. Вона стає нещирою, брехливою, звикає кривити душею. Це призводить до того, що вона перестає бути жвавою і життєрадісною, ховає від усіх таємницю свого існування в рідному домі, стає похмурою і скритною,оминає спілкування з однолітками, сторониться спілкування з учителем, боячись сказати що-небудь не так.

Головний метод виховання - це переконання. А для цього говоріть зі своєю дитиною, спілкуйтеся з нею, шукайте приклади позитивного підтвердження ваших думок, будьте тактовні, переконуючи її. Тоді ваші думки стануть її прагненнями.

У тих сім'ях, де батьки уміло користуються у вихованні покаранням і заохоченням, рівень тривожності  дитини набагато нижче, а результати навчальної діяльності набагато вищі.

Коментар:  класний керівник готує анкети для учнів та батьків, пам'ятки для батьків.

Анкета для учнів

1.  Як часто тебе карають?

2. Хто найчастіше тебе карає?

3. Що може послужити приводом для покарання?

4. Чи боїшся ти покарань?

5. Що ти робиш, щоб уникнути покарань?

6. Як часто тебе заохочують?

7. Як тебе заохочують?

8. Що може послужити приводом для заохочення?

9. Хто з батьків тебе заохочує найчастіше?10. Чи чекаєш ти заохочень?

Анкета для батьків

             1. Чи вважаєте ви проблему покарання і заохочення дітей у сім’ї важливою й актуальною.

А) Так. Б) Ні. В) Не думав над цією проблемою.

2. Як ви ставитеся до заохочень дитини в сім'ї?

А) Як до необхідного і значущого атрибуту сімейного виховання. Б) Як до батьківського обов'язку. В) Не замислювався над цим.

3. Як ви ставитеся до покарань дитини в сім’ї?

А) Як до обов'язкового атрибуту сімейного виховання. Б) Як до одного з важливих елементів сімейної культури. В) Як до необхідного атрибуту сімейного виховання.

4. Чи карали вас у вашій сім’ї?

А) Так, регулярно. Б) інколи, якщо цього заслуговував. В) Майже ніколи.

5. Як ви заохочуєте свою дитину?

А) Матеріально. Б) Морально. В) Чергую різні види заохочення.

6. Які   форми   заохочення   з   поданих   нижче   ви   вважаєте   найбільш значущими?

А) Покупка речей. Б) Покупка іграшок. В) Покупка речей і предметів, пов'язаних з інтересами та захопленнями дитини.

Г) Поцілунок, обійми, подяка.

7. Які форми покарання дитини ви вважаєте найбільш припустимими?

А) Фізичне покарання. Б) Не спілкуватися з дитиною. В) Позбавлення дитини чогось.

8.   Як  ви   вважаєте,   чи   може  загрожувати   батькам  часте   використання фізичного покарання стосовно дитини?

А) Втратою контакту з дитиною. Б) Втечею з дому. В) Агресією і жорстокістю у ставленні до рідних і чужих людей.

Г) Зміною етичної сфери особистості дитини.

  Ваша дитина і ви

  Пам'ятка для батьків

Ø  Намагайтеся зберегти в своїй сім'ї атмосферу відвертості та довір'я.

Ø  Не давайте своїй дитині нездійсненних обіцянок, не вселяйте в и душу нездійсненних надій.

Ø  Не ставте своїй дитині будь-яких умов.

Ø  Будьте тактовні в вияві заходів впливу на дитину.

Ø  Не карайте свою дитину за те, що дозволяєте робити собі.

Ø  Не зраджуйте своїм вимогам щодо дитини на догоду чому-небудь.

Ø  Не шантажуйте дитину своїми відносинам з нею.

Ø  Не бійтеся поділитися зі своєю дитиною своїми почуттями і слабкостями.

Ø  Не ставте свої відносини з власною дитиною у залежність від її навчальних успіхів.

  Як заохочувати дитину в сім'ї

 Пам'ятка для батьків

Ø  Якомога частіше схвально усміхайтесь своїй дитині і коли вона миє посуд, і коли робить уроки, і коли грає.

Ø  Заохочуйте свою дитину жестами: їй буде завжди тепло і затишно, якщо мама торкнеться її голови під час приготування уроків, а тато схвально обійме й потисне руку.

Ø  Словесно  висловлюйте  схвалення  що  найменшим  успіхам  своєї дитини, її поведінки.

Ø  Використовуйте частіше  вираз:  «ти  прав»,  «ми  згодні  з твоєю думкою» - це формує в дитині самоповагу, розвиває здатність до самоаналізу  і критичність мислення.

Ø  Даруйте  своїй  дитині  подарунки та  при  цьому  учіть  її  їх приймати.

Ø  Формуйте в своїй сім’ї традиції і ритуали заохочення дитини: день народження, Новий рік, кінець навчального року, 1 вересня, успішний виступ, сюрпризи, поздоровлення і т. д.

Ø  Вчіть свою дитину бути вдячною за будь-які знаки у ваги, виявлені до неї, незалежно від суми грошей, витрачених на подарунок.

Ø  Даруйте подарунки своїй дитині не лише з урахуванням її бажань, але й з урахуванням можливостей своєї сім'ї.

Ø  Для  заохочення  своєї дитини  використовуйте  не  лише  подарунки матеріального плану, але й моральні заохочення, вигадані вами, які згодом стануть реліквією в архіві сім'ї вашої дитини (грамоти власного виготовлення, вірші, газети й дружні шаржі тощо).

Ø    Якщо хочете використовувати як заохочення гроші, використовуйте цю можливість для того, щоб дитина вчилася ними розпоряджатися розумно.

Ø   Якщо дитина заохочується грошима, ви повинні знати, яким чином вона ними розпорядилася й обговорити це із нею.

Ø  Дозволяйте своїй дитині мати кишенькові гроші, та не залишайте їх витрачання без аналізу самою дитиною з вами.

.